КОБЗА: Лінгвістика

8 цікавих фактів про українську мову

Найдавніша згадка про українську мову датується 858 роком, а вперше українська мова було прирівняна до рівня літературної мови в кінці XVIII століття після виходу у 1798 році першого видання "Енеїди”, автором якої є Іван Котляревський. Саме його і вважають засновником нової української літературної мови.

Українська мова є однією з найпоширеніших мов в світі і за кількістю носіїв займає 26-те місце. Також вона є другою за поширеністю серед мов слов’янського походження після російської мови. На території України більше 32 мільйонів осіб спілкуються українською мовою. Ще близько 4,2 млн. українців проживають в Російській Федерації і також знають українську мову.

Цікавим фактом про українську мову є те, вона входить до трійки найкрасивіших мов в світі. На мовних конкурсах в Італії на Франції її визнавали другою за мелодійністю мовою світу.

Найбільш вживаною літерою в українському алфавіті є літера "п”. Також на цю літеру починається найбільша кількість слів. Тоді ж як найрідше вживаною літерою українського алфавіту є "ф”. В українській мові слова, які починається з цієї літери, в більшості випадків запозичені з інших мов.

Найдовшим словом в українській мові є назва одного з пестицидів "дихлордифенілтрихлорметилметан". У ній міститься тридцять літер.

Найдовша абревіатура в українській мові - ЦНДІТЕДМП, яка розшифровується як Центральний науково-дослідний інститут інформації і техніко-економічних досліджень з матеріально-технічного постачання. Вона складається з дев'ять літер.

Найбільшу кількість синонімів має слово "бити". Згідно з "Коротким словником синонімів української мови" їх нараховується 45.

Декілька фактів про паліндроми (слово, словосполучення чи фраза, які можливо читати як зліва направо, так і справа наліво, при цьому звучання й значення не змінюються). В українській мові є лише два семибуквених паліндроми: "ротатор" і "тартрат". А до найдовших фраз паліндромів належать "Я несу гусеня" та "Аргентина манить негра". В останньому випадку не враховується буква "ь". Такі дрібні порушення дзеркальності допускаються, адже складання композицій — справа непроста.

7 ПОШИРЕНИХ ПОМИЛОК В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Деякі помилки трапляються надто часто. Пропоную звернути на них увагу та намагатися їх уникати.

Ми всі часом помиляємося, мимоволі вживаємо кальки з російської мови чи неправильно наголошуємо слова. І не дивно! Ще Вольтер у свій час сказав: "Чужу мову можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя".

Деякі помилки трапляються надто часто. Пропоную звернути на них увагу та намагатися їх уникати.

1. "На жаль". Коли знову сумніватиметеся, писати разом чи окремо ці два слова, згадайте, що між ними можна вжити ще одне слово: "на превеликий жаль". Таким чином, можливо, Вам легше буде запам'ятати, що ми їх завжди пишемо окремо!

2. "Будь-ласка". Це теж два слова, вони пишуться окремо і без дефіса.

3. "Згідно інструкції", "відповідно з", "у відповідності з ...", "згідно до..." – це все помилкові конструкції.Українською правильно буде: відповідно до і згідно з.

4. "На протязі року" – калька з російської мови.

5. "Заключається". В українській мові такого слова взагалі немає, тому контракти укладають (заключають), проблеми полягають (заключаються), когось обіймають(заключають в обійми)...

6. Їх чи їхнього? На жаль, під впливом російської мови все частіше їх вживається не у властивому значенні. Насправді, їхній – це присвійний займенник (відповідає на питання "чий?"), а їх – це форма родового і знахідного відмінка від особового займенника вони(відповідає на питання "кого?", "чого?", "що?").

7. "Приймати учаcть". Приймати – це взагалі одне з тих слів, які у нас дуже часто вживають неправильно. Зокрема, треба говорити: брати до уваги, брати до серця, брати до відома, а у нас багато людей вживають у цих словосполученнях слово приймати.

А які Вам помилки трапляються найчастіше?

P. S. До речі, помилки трапляються, а не зустрічаються, як дехто вважає! :)

Псевдоніми українських письменників

Практика псевдонімів почалася з давніх часів у культурах різних народів, принаймні користувалися псевдонімами вже давньогрецькі письменники. Це потрібно було для того, щоб автор міг приховати своє справжнє ім’я, коли йому це, з тих чи інших причин, ставало необхідно. Основною причиною величезного розвитку псевдонімності серед українських письменників XIX ст. були акції царського уряду, скеровані проти української культури (Валуєвське розпорядження 1863 р. і Емський указ 1876 р.), які до краю обмежили друкування українською мовою. Друкуючись за кордоном (в основному в Галичині), українські письменники мали всі підстави ховати своє ім'я, а в самій Галичині ховалися автори за псевдонімами тому, що поліція віддавала часом їх під суд за той чи інший художній або публіцистичний твір. Письменники при тому дуже часто змінювали свої псевдоніми, щоб не виявити себе, коли попередні поліція розшифрує. О. Кониський, наприклад, послуговувався 141 псевдонімом, П. Куліш — 47, I. Франко — 99, М. Павлик — 27, О. Пчілка — 44, а Б. Грінченко — 34.

Панас Мирний – Рудченко Панас Якович;

Олександр Олесь – Кандиба Олександр Іванович;

Іван Карпенко-Карий – Тобілевич Іван Карпович;

Григорій Квітка-Основ яненко – Квітка Григорій Федорович;

Марко Вовчок – Вілінська Марія Олександрівна;

Іван Нечуй-Левицький – Левицький Іван Семенович;

Микола Хвильовий – Фітільов Микола Григорович;
Євген Плужник – Кантемирянин;

Іван Багряний – Лозов'ягін Іван Павлович;

Леся Українка – Косач (за чоловіком – Квітка) Лариса Петрівна;

Григорій Квітка-Основ’яненко, Грицько Основ'яненко, Фалалей Повитухін – Квітка Григорій Федорович;

Дармограй - Тарас Шевченко;

Павло Ратай, Панько Олелькович, Хуторянин - Пантелеймон Куліш;

Руслан - Маркіян Шашкевич;

Ярослав - Яків Головацький;

Далібор - Іван Вагилевич ;

Дженджалик, Марко, Руслан, Мирон, Мирон Ковалишин, Іван Живий, Один з русинів міста Львова - Іван Франко;

Василь Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий, Перекотиполе, Гречаник - Борис Грінченко;

Олександр Олесь – Кандиба Олександр Іванович;

Георгій Ней, Юрко Юрченко - Юрій Яновський;

Остап Вишня, Павло Грунський – Губенко Павло Михайлович;

Василь Барка - Очерет Василь Костянтинович;

Дідусь Кенир - Леонід Глібов;

Ієремія Галка - Микола Костомаров;

Руслан - Маркіян Шашкевич;

Вінок Руданський - Степан Руданський;

Українець - Михайло Драгоманов.

Лауреати Республіканської премії імені Т. Г. Шевченка 1962–1969 р.
1962
Олесь Гончар – за роман «Людина і зброя».
Павло Тичина – за «Вибрані твори» у 3-х томах.
1963
Володимир Сосюра – за книги лірики «Ластівки на сонці», «Щастя сім’ї трудової».
Григорій Тютюнник – за роман «Вир».
1964
Андрій Малишко – за книгу лірики «Далекі орбіти».
1965
Микола Бажан – за поему «Політ крізь бурю».
Ірина Вільде – за роман «Сестри Річинські».
1966
Петро Панч – за повість «На калиновім мості».
1967
Іван Ле – за роман у 3-х книгах «Хмельницький».
1969
Андрій Головко – за роман «Артем Гармаш».

Лауреати Державної премії України імені Т. Г. Шевченка 1970 – 1999 р.
1970
Юрій Збанацький – за роман «Хвилі».
Володимир Канівець – за роман «Ульянови».
Микола Нагнибіда – за цикл віршів на ленінську тему «Риси рідного обличчя» у збірці поезій «На полі битви».
1971
Василь Козаченко – за цикл повістей «Ціна життя», «Гарячі руки», «Блискавка», «Листи з патрона», «Яринка Калиновська», «Біла пляма».
1972
Платон Воронько – за збірку поезій «Повінь».
1973
Костянтин Гордієнко – за роман-трилогію «Чужу ниву жала», «Дівчина під яблунею», «Буймир».
Микола Ушаков – за збірки поезій «Мои глаза», «Я рифмы не боюсь глагольной» і багаторічну плідну діяльність у галузі перекладів з української літератури.
1974
Павло Загребельний – за романи «Первоміст», «Смерть у Києві».
1975
Вадим Собко – за роман «Лихобор».
1976
Іван Драч – за збірку поезій «Корінь і крона».
1977
Олександр Коломієць – за драматичну дилогію «Голубі Олені» і «Кравцов».
Дмитро Павличко – за збірку поезій «Любов і ненависть».
1978
Василь Земляк (посмертно) – за романи «Лебедина зграя», «Зелені Млини».
1979
Любомир Дмитерко – за збірки поезій «Світе мій», «Основа».
1980
Юрій Мушкетик – за роман «Позиція».
Михайло Стельмах – за роман «Чотири броди».
1981
Анатолій Дімаров – за роман –дилогію «Біле і гнів».
Віталій Коротич – за книги публіцистики «Кубатура яйця», «Побачити зблизька» та публіцистичні виступи у пресі, по радіо і телебаченню.
Владислав Титов – за повість «Всем смертям назло …?», «Ковыль – трава степная».
1982
Платон Білецький – за книги «Український портретний живопис XVII – XVIII ст..», «Українське мистецтво другої половини XVII – XVIII століть», «Українське радянське мистецтво».
Анатолій Мороз – за роман «Четверо на шляху».
Володимир Стадниченко – за публіцистичні твори останніх років.
1983
Борис Олійник – за збірки поезій «Сива ластівка», «Удзеркалі слова», «Дума про місто».

1984

Леонід Вишеславський – за збірку поезій «Близкая звезда».
Микола Вінграновський – за збірки творів для дітей «Літній ранок», «Літній вечір», «Ластіка біля вікна», «На добраніч».
Олександр Сизоненко – за роман-трилогію «Степ», «Була осінь», «Мета».
Володимир Яворівський – за художньо-документальну повість «Вічні Кортеліси».
1985
Євген Гуцало – за повість «Сайора» та збірку оповідань «Пролетіли коні».
Роман Іваничук – за романи «Вода з каменю», «Четвертий вимір».
Микола Рибалко – за збірку поезій «Незакатная звезда» та нові вірші в періодичній пресі.
Іван Цюпа – за художньо-документальну книгу «У серці дзвонять голоси» та публіцистичні виступи в пресі.
1986
Володимир Забаштанський – за збірку поезій «Запах дитини» і нові вірші в періодичній пресі.
Оксана Іваненко – за книгу «Завжди в житті».
1987
Ліна Костенко – за історичний роман у віршах «Маруся Чурай», збірку поезій «Неповторність».
1988
Валерій Шевчук – за роман-триптих «Три листки за вікном».
1989
Григір Тютюнник (посмертно) – за «Твори» у 2-х томах.
1990
Дмитро Білоус – за збірку поезій «Диво калинове».
Степан Пушик – за книги «Страж-гора», «Галицька брама».
1991
Іван Білик – за історичний твір «Золотий Ра».
Іван Дзюба – за серію публіцистичних виступів «Бо то не просто мова, звуки …», статті «Україна і світ», «Чи усвідомлюємо національну культуру як цілісність».
Василь Стус (професор) – за збірку поезій «Дорога болю».
1992
Борис Антоненко – Давидович (посмертно) – за збірку художньої прози «Смерть. Сибірські новели. Завищені оцінки».
Іван Багряний (посмертно) – за роман «Сад Гетсиманський», «Тигролови».
Володимир Дрозд – за роман-епопею «Листя трави».
Микола Жулинський – за книжку «Із забуття – в безсмертя».
Ігор Калинець – за збірку поезій «Тринадцять алогій», «Невольнича муза», «Пробуджена муза».
Роман Лубківський – за збірку поезій «Погляд вічності».
Тарас Мельничук – за збірку поезій «Князь роси».
Павло Мовчан – за збірки поезій «Материк», «Осереддя».
1993
Ярема Гоян – за повість «Таємниця Лесикової скрипки».
Лідія Коваленко (посмертно), Маняк Володимир (посмертно) – за Народну Книгу – Меморіал «33-й голод».
Володимир Коломієць – за збірку поезій «Золотосинь».
Дмитро Міщенко – за збірки творів «Полювання на жар-птицю», «Особисто відповідальний».
Микола Руденко – за роман «Орлова балка», збірку «Поезій».
Степан Сапеляк – за збірку поезій «Тривалий рваний зойк».
Леонід Талалай – за збірку поезій «Вибране».
1994
Олена Апанович – за книжку «Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі».
Леонід Большаков, літературознавець (Російська федерація) – за документальну трилогію «Літа невольниці» (Быль о Тарасе).
Василь Головобородько – за збірки поезій «Ікар на метеликових крилах», «Калина об Різдві».
Роберт Конквест, науковець (США) – за книжку «Жнива скорботи».
Олесь Лупій – за роман «Падіння давньої столиці», повість «Гетьманська булава».
Іван Світличний (посмертно) – за збірку поезій, поетичних перекладів і літературно-критичних статей «Серце для куль і для рим».
Іван Чендей – за книжку «Калина під снігом», повість «Іван».
1995
Василь Захарченко – за роман «Прибутні люди».
Євген Сверстюк – за книжку «Блудні сини України».
Василь Симоненко (посмертно) – за збірки поезій та прози «Лебеді материнства», «У твоєму імені живу», «Народ мій завжди буде».
Роман Федорів – за роман «Єрусалим на горах».
1996
Володимир Базилевський – за збірку поезій «Вертеп».
Ірина Жиленко – за збірку поезій «Вечірка у старій винарні».
Раїса Іванченко – за тетралогію про Київську Русь: «Зрада, або як стати володарем», «Гнів перуна», «Золоті стремена», «Отрута для княгині».
Віктор Міняйло – за роман «Вічний Іван».
1997
Петро Скунць – за збірку поезій «Спитай себе».
Олесь Уляненко – за роман «Сталінка» (Мала Шевченківська премія).
1998
Роман Андріяшик – за роман «Сторонець».
1999
Дмитро Кремінь – за збірку поезій «Пектораль».
Дмитро Наливайко – за книгу «Очима Заходу. Рецепція України в Західній Європі XI – XVIII ст.»

Лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка 2000–2014 р.
2000
Іван Гнатюк – за книгу «Стежки - дороги».
Борис Нечерда (посмертно) – за збірку поезій «Остання книга».
Юрій Шевельов (Шерех), (США) – за книги «Третя сторожа» та «Поза книжками із книжок».
2001
Євген Пашковський – за роман «Щоденний жезл».
2002
Сергій Білокінь – за науково-публіцистичну книгу «Масовий терор як засіб державного управління в СРСР».
Ігор Римарук – за книгу поезій «Діва Обида».
2003
Василь Герасим’юк – за книгу віршів «Поет у повітрі».
В’ячеслав Медвідь – за роман «Кров по соломі».
2004
Василь Славчук – за книги віршів «На проти течії трави» і «Сучок на костурі подорожнього».

2005
Микола Воробйов – за книгу поезій «Слуга півонії».
Марія Матіос – за роман «Солодка Даруся».
Михайло Слабошпицький – за роман-біографію «Поет із пекла».
2006
Григорій Гусейнов – за художньо-документальний життєпис у 9-ти книгах «Господні зерна».
Ігор Качуровський – за книгу «Променисті сильвети».
Анатолій Кичинський – за книги поезій «Пролітаючи над листопадом», «Танець вогню».
2007
Остап Лапський – за книги поезій «Себе : розшукують?!», «Обабіч: істина ?!».
Дмитро Стус – за книгу «Василь Стус: Життя як творчість».
Тарас Федюк – за книгу віршів «Обличчя пустелі».
2008
Любов Голота – за роман «Епізодична пам'ять».
Петро Перебийніс – за збірку поезій «Пшеничний годинник».
Віра Селянська (Віра Вовк) – за книги «Сьома печать», «Ромен – зілля», та переклади творів української літератури португальською мовою.
2009
Павло Гірник – за книгу віршів «Посвітається».
2010
Михайло Андрусяк – за документально-художню трилогію «Брати грому», «Брати вогню», «Брати просторів».
Дмитро Іванов – за збірку поезій «Село в терновому вінку».
Галина Пагутяк (Москалець) – за книгу прози «Слуга з Добромиля».
Оксана Пахльовська – за книгу публіцистики «Ave, Europe!».
2011
Роман Горак, Микола-Ярослав Гнатів – за 10-томне видання «Іван Франко».
2012
Петро Мідянка – за книгу поезій «Луйтра в небо».
Володимир Рутківський – за історичну трилогію для дітей «Джури».
2013
Леонід Горлач (Коваленко) – за книгу поезій «Знак розбитого ярма».
2014
Мирослав Дочинець за романи «Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії» та «Горянин. Води господніх русел».
Любомир Медвідь за цикл художніх творів «Ремінісценції».
Ірина Гаюк за книгу «Ілюстрована енциклопедія вірменської культури в Україні».

Вчимося правильному слововживанню

Завдання відкритої форми для учнів 7-9 класів

Відредагуйте словосполучення, речення

Зверніть увагу!

Найчастіше помилки виявляються:

у перекручуванні слів, вживанні слів у невластивому значенні: я вчуся на курсах кіноапараторів; правильно: я вчуся на курсах кінооператорів;
у вживанні зайвих слів та нагромадженні спільнокореневих: довгий і тривалий день, письменник зобразив образ; правильно: довготривалий або безкінечний день; зобразити події, героїв;
у перекручуванні фразеологізмів: відігравати значення; правильно: відігравати роль;
у недоцільному вживанні емоційно забарвлених слів: учень щоденно крокує до школи; правильно: учень щоденно відвідує школу або ходить до школи;
у неправильному утворенні слів, змішуванні форм слів: більш докладніше розповісти, у шестидесятих роках, ходити по хатам; правильно: більш докладно розповісти у шістдесятих роках
у порушенні норм узгодження, керування: зазнати поразку, опалі листя; правильно: зазнати поразки, опале листя;
у неправильній побудові речень з однорідними, відокремленими членам, складних речень: Вона зацікавилася і полюбила твори поета; правильно: зацікавилася творами поета; Схвильована Ганна подіями, говорила з мамою; правильно: Ганна, схвильована подіями, розмовляла з мамою; він чекав ранку і коли почне світати; правильно: він чекав, коли почне світати;
у вживанні слів – суржиків: хто крайній, світять фонарі; правильно: хто останній,світять ліхтарі;
у неправильному використанні прийменників: по обох боках, по моїм відомостям, по вигляду, поступити в інститут; правильно: з обох боків; за моїми даними (відомостями, фактами); з вигляду; вступити до інституту.

Рекомендуємо:

вивчайте значення слів;
виписуйте складні слова, досліджуйте, як поєднуються в них основи;
збагачуйте словниковий запас синонімами, омонімами, паронімами, антонімами;
до слів іншомовного походження добирайте українські відповідники;
вчіться перебудовувати речення так, щоб не виникало двозначності;
виписуйте якнайбільше слів–суржиків, спостерігаючи за мовленням людей, які вас оточують; слова-суржики замінюйте літературними відповідниками;
записуйте цифри словами, вивчайте правопис складних числівників та відчислівникових складних слів;
опрацюйте словник українських прийменників;
проведіть лінгвістичне дослідження. Випишіть з підручників історії, географії, біології по кілька складних речень. З’ясуйте стилістичну роль речень різного типу;записуйте з пам’яті текст, визначайте характерні ознаки простих ускладнених та складних речень;
редагуйте неправильно утворені словосполучення, речення;
перекладайте українською мовою словосполучення та речення з російської;
опрацюйте тему «Ступені порівняння прикметників».

Скористайтеся таблицею

Типові порушення синтаксичних норм

Різновид помилки	Неправильно (речення з помилкою)	Правильно (відредаговане речення)
Неправильне поєднання однорідних членів речення	1.Умільці не лише створюють із лози кошики, а й меблі. 2.На будівництві та проектному центрі працюють досвідчені інженери. 3.Ми цінуємо і пишаємося нашими переможцями	1. Умільці створюють із лози не лише кошики, а й меблі. 2. На будівництві та в проектному центрі працюють досвідчені інженери. 3. Ми цінуємо наших переможців і пишаємося ними
Неправильне вживання дієприкметни-кового звороту	Студент, відповідаючий на запитання…	Студент, який відповідає на запитання…
Неправильне вживання дієприслівника	Вийшовши з машини, несподівано пішов дощ	Коли я вийшов з машини, несподівано пішов дощ

Корисно знати

Прийменник і словосполучення

Для офіційно-ділового мовлення характерні словосполучення з прийменниками згідно з та відповідно до. Прийменник згідно з сполучають з іменником в орудному відмінку, а прийменник відповідно до – з іменником у родовому відмінку. Порівняйте:

Правильно	НЕправильно
Діяти згідно з вимогами ;діяти відповідно до наказу	Згідно вимог, згідно до вимог; відповідно до наказу, відповідно з наказом

Словосполучення з прикметниками та прислівниками у формі вищого ступеня обов’язково мають у своєму складі прийменники від, за або ж сполучник ніж. Порівняйте:

Правильно	НЕправильно
Вищий за мене	Вищий мене

Говоріть та пишіть правильно!

Синтаксичний зв’язок у словосполученні

Правильно

НЕправильно

вибачте (кому?) нам

внести (до чого?) до порядку денного

доглядати (кого?) тварин

докласти (чого?) зусиль

докоряти (кому?) мені

дякувати (кому?) батькам

завдати (чого?) збитків

запобігати (чому?) забрудненню

заслуговувати (на що?) на увагу

звітувати (про що?) про успішність

милуватися (чим?) краєвидом

наглядати (за чим?) за законністю

повідомляти (кого?) мене

потребувати (чого?) допомоги

опановувати (що?) знання

сміятися (з кого?) з невдахи

турбуватися (про кого?) про дітей

хворий (на що?) на ангіну

вибачте нас

внести в порядок денний

доглядати за тваринами

докласти зусилля

докоряти мене

дякувати батьків

завдати збитки

запобігати забруднення

заслуговувати уваги

звітувати за успішність

милуватися з краєвиду

наглядати над законністю

повідомляти мені

потребувати допомогу

опановувати знаннями

сміятися над невдахою

турбуватися за дітей

хворий ангіною

Рекомендована література

Словники

Словник українських прийменників. Сучасна українська мова. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО»,2007р. – 416 с.
Тлумачний словник іншомовних слів/ Авт. – уклад. О.М. Сліпушко. – К.: Школа, 2006р. – 288с.
Словник синонімів української мови: в 2-ох томах/А.А. Бурячок, П.М. Гнатюк, С.І. Головащук та ін. – К.: Наукова думка, 2001 – (Словники України).
Великий тлумачний словник сучасної української мови/ Уклад. і голов. ред. В.Т. Дусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003 – 1440 с.

Підручники, посібники

Глазова О.П., Кузнецов Ю.Б. Рідна мова: Підручник для 6 кл. загальноосв. навч. закл. – К.: Зодіак - ЕКО, 2006.

Глазова О.П., Кузнецов Ю.Б. Рідна мова: Підручник для 7 кл. загальноосв. навч. закл. – К.: Зодіак - ЕКО, 2007.

Глазова О.П., Кузнецов Ю.Б. Рідна мова: Підручник для 8 кл. загальноосв. навч. закл. – К.: Зодіак - ЕКО, 2008.

Глазова О.П., Кузнецов Ю.Б. Рідна мова: Підручник для 9 кл. загальноосв. навч. закл. – К.: Зодіак - ЕКО, 2009.

Сайти

uk.wikipedia
www.ostrivznan
slovnyk.org.ua
novamova.com.ua

Для учнів 9-11 класів

Як розкрити значення фразеологізмів, біблійських виразів, виразів із стародавньої міфології. Щоб знаходити в тексті фразеологізми, слід навчитися відрізняти їх від вільних словосполучень.

Зверніть увагу!!!

ü Фразеологізмам, на відміну від слів і вільних словосполучень, властиві такі ознаки:

· семантична неподільність;

· відтворюваність у готовому вигляді;

· наявність емоційно-експресивного забарвлення;

· за складом – це сполучення двох і більше слів, що можуть мати переносне значення.

Пам’ятайте!!!

За фразеологізмами уже закріплені певні значення;

вони зовсім не дорівнюють значенню слів, що до них входять;

за своїм змістом фразеологізми часто дорівнюють одному слову і тому можуть бути замінені синонімом (намастити п'яти салом – тікати; битий собака – досвідчений; ні пари з вуст – мовчати) або синонімічним словосполученням (карк ламати – ризикувати життям).

розрізняйте три типи фразеологізмів:

· Фразеологічні зрощення (або ідіоми) – найстійкіші, семантично неподільні сполучення слів, загальне значення яких не випливає із значення їхніх компонентів: пекти раків – червоніти; піднести гарбуза – відмовити.

· Фразеологічні єдності – семантично неподільні фразеологізми, значення яких утворене значенням компонентів: прикусити язика, біла ворона.

· Фразеологічні сполучення – фразеологізми, до складу яких входять слова, з яких одне є вільним, а друге – з так званим зв’язним значенням; цілісне значення фразеологізму випливає із значення компонентів: брати участь, покласти край.

Зверніть увагу!!!

Окрему групу становлять фразеологічні вирази – стійкі за своїм складом і значенням одиниці, які складаються зі слів з вільним лексичним значенням. Це приказки, прислів’я і крилаті вислови: серце – не камінь. Звичка – друга натура (Цицерон).

Джерелами походження фразеологізмів є побут, звичаї, обряди, професійна сфера.

Особливий інтерес викликають фразеологізми античного походження:

o авгієві стайні – запущене й забруднене місце; заплутані справи, безлад, плутанина;

o аріаднина нитка – дороговказ, спосіб, за допомогою якого можна вийти зі скрутного становища;

o ахіллесова п’ята – слабке, вразливе місце;

o гордіїв вузол – складні обставини, заплутана справа.

Фразеологізми біблійного положення: блудний син, манна небесна, земля обітована.

Пам’ятайте!!!

Щоб пояснити значення фразеологізмів, згадайте давньогрецькі міфи про подвиги Геракла, міф про Сезіфа, Троянський цикл міфів та інші; зверніться до Біблії та Євангелія.

Рекомендована література

Словники

Словник фразеологізмів української мови/ Уклад.: В.М. Білоноженко та ін. – К.: Наукова думка, 2003 – 1104с.

Великий тлумачний словник сучасної української мови/ Уклад. і голов. ред. В.Т. Дусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003 – 1440 с.

Підручники, посібники

Глазова О.П., Кузнецов Ю.Б. Рідна мова: Підручник для 8 кл. загальноосв. навч.закл. – К.: Зодіак - ЕКО, 2008.
Радишевська М., Погребенник В. та ін.: Новий довідник. Українська мова та література. – К.: Казка, 6-те вид., 2009.

Для учнів 10-11 класів

Як дібрати нормативні відповідники до росіянізмів

Щоб уникнути типових мовних помилок, навчитися правильно говорити й писати українською, скористайтесь порадами:

Розрізняйте лексичне значення слів:

абонемент – абонент

Абонемент – право на регулярне користування чимось упродовж певного терміну; документ, що надає це право; відділ бібліотеки (театральний абонемент ).

Абонент – користувач такого права, документа (абонент перебуває поза зоною досяжності).

Правильно перекладайте українською мовою прийменникові сполуки з російської мови:

без всякого сомнения – поза всяким сумнівом; безперечно; без сумніву; напевно;

без колебаний – не вагаючись, без вагань;

в адрес кого – на адресу кого;

в большей степени – більшою мірою.

Зверніть увагу на вживання сталих виразів:

бежать от воспоминаний – уникати спогадів;

бить тривогу – бити на сполох;

блюсти интересы – охороняти інтереси, оберігати інтереси, пильнувати інтереси;

брать/взять взаймы – позичати/позичити, брати/узяти у борг;

возбуждать/розбудить гнев – розпалювати/розпалити гнів, викликати гнів;

держаться правил – дотримуватися правил.

Будьте уважні при поєднанні слів (керування):

адекватно чому; апелювати до кого/чого; вибачатися/вибачитися перед ким; панькатися з ким, коло (біля) кого; перетворювати/перетворити на кого-що; приглядати/приглянути за ким-чим; сподіватися кого-чого, на кого-що.

Будьте уважні при використанні форм місцевого відмінка множини, замість якої дуже часто помилково використовують форму давального відмінка з прийменником.

Пам’ятайте!!!

Місцевий відмінок множини здебільшого закінчується на –ах, -ях, тому:

(у, в, на, по) операціях, виробах, матеріалах.

НЕправильно	Правильно
Витрати по матеріалам	Витрати на матеріали
Читати по складам	Читати по складах

При перекладі з російської мови на українську, звернути увагу на активну форму дієприкметників (на -чий). Такі слова, як працюючий, біжачий, малюючий і под. не характерні для сучасної літературної української мови, і їх вживання є порушенням норм літературної мови. Такі слова треба замінювати конструкціями «іменник» + «займенник» + «дієслово»:

малюючий хлопчик – хлопчик, який малює;

біжачий чоловік – чоловік, який біжить.

Відповідно і російський дієприкметник «окружающий» необхідно перекласти згідно з літературними нормами української мови, а саме:

окружающие нас люди – наше оточення; люди, які нас оточують;

окружающая среда – навколишнє середовище.

«Являється захисником» - слово «являтися» в сучасній літературній мові означає лише «ввижатися у сні, під час марень». Правомірним у функції зв’язки в таких конструкціях є слово «бути»: «є захисником».

Уникайте помилок !!!

Неправильно

Правильно

Підніміть руку (під час відповіді)

Виключення із правил

Виключення із списку

У різних областях науки

Не дивлячись на несприятливі умови

За вимогою установи

Написати откритку за адресою

Не знайшли за адресом

За бажанням мойого брата

Різнитися віком

За волею випадку

Піднесіть руку, але:

Підніміть руку (під час гімнастичних вправ)

Виняток із правил

Вилучення зі списку

У різних галузях науки, але:

У різних областях України (адміністративно-територіальна одиниця)

Незважаючи на несприятливі умови, але:

Не дивлячись собі під ноги

На вимогу установи

Написати листівку на адресу

Не знайшли за адресою

На бажання мого брата

Різнитися віком (літами), але:

Групувати за віком

Волею випадку, з волі випадку

Антисуржик

Правильно

НЕправильно

висловлювати подяку

вимкнути світло

говорити не до ладу

заважати працювати

замовити обід

мати рацію

наступного разу

недбале ставлення

не надивуєшся

однак, проте

опановувати себе

перекладати текст

правильно розв’язати

розробити заходи

виражати подяку

виключати світло

говорити невпопад

мішати працювати

заказати обід

бути правим

слідуючого разу

халатне ставлення

диву даєшся

тим не менше

оволодівати себе

переводити текст

вірно розв’язати

розробити міроприємства

Рекомендована література

Словники

Словник українських прийменників. Сучасна

українська мова. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО»,

2007р. – 416 с.

Тлумачний словник іншомовних слів/ Авт. – уклад. О.М. Сліпушко. – К.: Школа, 2006р. – 288с.

Словник синонімів української мови: в 2-ох томах/

А.А. Бурячок, П.М. Гнатюк, С.І. Головащук та ін. – К.: Наукова думка, 2001 – (Словники України).

Великий тлумачний словник сучасної української мови/ Уклад. і голов. ред. В.Т. Дусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003 – 1440 с.

Російсько-український словник/ За ред. В.Жаворонка.—К., 2003.

Підручники, посібники

Глазова О.П., Кузнецов Ю.Б. Рідна мова: Підручник для 8 кл. загальноосв. навч. закл. – К.: Зодіа - ЕКО, 2008.
Радишевська М., Погребенник В. та ін.: Новий довідник. Українська мова та література. – К.: Казка, 6-те вид., 2009.
Заболотний О.В. Українська мова : підручник для 11-го кл. загальноосвіт. навч. закл.: рівень стандарту. – К. : Генеза, 2011. – 256 с.
С.О. Караман, О.В.Караман, М.Я. Плющ, В.І. Тихоша: Українська мова : підр. для 11 кл. загальноосвіт. Навч. Закл. З навчанням укр.. мовою : академ. рівень. – К. : Освіта, 2011. – 416 с.
Косенко Н., Вакуленко Т. Як правильно говорити українською : Практичний посібник. – Х. : Книжковий клуб, 2007.

Сайти